Зашиваю тельняшку сына. Да, теперь она его, но когда-то ты подарил её мне. Когда это было? Столько лет утекло, как песок между пальцев…
Я тогда была совсем юная, моложе, чем сейчас мой сын. А ты служил в армии, в десантных войсках, и оттуда привез мне подарок – тельняшку в бело-голубую полосочку. Как же она мне нравилась… Во все походы потом её брала, и она согревала меня скорее не своим теплом, а твоей любовью. Да, мы были влюблены!
Не буду вспоминать о том, почему мы расстались (потому что знаю, что виновата в этом сама). Потом я все реже стала ходить в походы, а вскоре и вовсе засунула любимую тельняшку на антресоль. Выбросить рука не поднялась.
Сколько раз когда перебирала вещи, брала её, прижимала к лицу и с щемящей тоской в сердце вспоминала тебя. Тебя, такого любящего и нежного, такого юного и чистого. Ты и сейчас остался таким, несмотря на появившийся животик и плешь. Ты таким и останешься, потому что душа не стареет. А я всегда буду вспоминать тебя таким, каким ты смотришь на меня с черно-белых снимков.
Я рада, что у тебя личная жизнь сложилась лучше, чем у меня. А мне, наверно, так и надо. Это я ведь потом поняла, что любовью нельзя разбрасываться. Жизнь такого не прощает. Жаль, что раньше меня этому никто не научил…
Знаешь, а мой сын тоже любит ходить в походы. При случае, не смотря на непогоду, бежит в горы. Смеюсь, если бы это был «наш» сын, он, наверно, и жил бы в горах…
Однажды он увидел эту тельняшку. С тех пор он с ней не расстается – зимой и летом она его верная спутница во всех походах. И хотя она ему безнадежно мала (он в ней, как подстреленный воробей), он остается ей верен.
А я каждый раз, когда стираю её после очередного похода, вдыхаю въевшийся запах костра и вспоминаю молодость и тебя.
Сколько же лет этой тельняшке? Страшно подумать. Неужели мы так постарели?
Она уже не такая яркая, как раньше. Белые полосочки от времени и постоянных стирок посерели, а голубым ничего не сделалось. Удивительно…
Удивительно еще то, что за столько лет я зашиваю её впервые. Да, умели раньше шить надежные вещи! И вообще, мне кажется, что раньше всё было надежнее: и вещи, и люди, и чувства…
Спустя столько лет мне стоило только заглянуть в твои глаза, чтобы в этом убедиться…
Тихонова Марина,
Симферополь
Дай, Бог, мне тему для стиха,
Чтобы уверенной рукою
Ложилась за строкой строка,
Что мне подарена Тобою.
Слова, Господь, мне подбери,
Чтобы за сердце задевали,
Людей к Иисусу бы вели,
Глаза на Бога открывали.
Люблю Господа и стараюсь жить так, как Он учит.
Мой девиз: В главноем - единство, во второстепенном - свобода, во всем - любовь!
Член Союза христианских писателей Украины
Любое копирование и распространение работ ТОЛЬКО с
письменного согласования с автором.
Сборник рассказов "Выход есть!" и "Алешкины истории" можно заказать по удобным вам адресам: http://www.bible.org.ru/page.php?id=9
Также вышел сборник рассказов "Открытыми глазами"
В 2014 г. вышли "Сказки старого пруда"
СЛАВА БОГУ!!!
Прочитано 5729 раз. Голосов 9. Средняя оценка: 4.11
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Да...Бывает и так.А кто на фото? Комментарий автора: Просто девушка, похожая на меня в юности:)
вика
2007-10-11 13:15:29
Спустя столько лет заглянуть в твои глаза... это была ваша первая встреча? Я представляю как билось ваше сердце.Ах... Очень романтично, но грустно до слёз. Мне очень жаль.Почему у слишком красивых людей не так как у других, ой нет слишком красивых нету наверное очень очень красивых. А вы Марина очень очень красивая. Комментарий автора: Да, это была наша единственная встреча, спустя столько лет. Надеюсь, что теперь у него хватит смелости встретиться снова, когда приедет в наши края. Самое главное - сбылась моя мечта - я попросила у него прощение, за причиненную боль.
Вик, спасибо за комплимент. От женщины вдвойне приятно:)
вика
2007-10-11 13:20:00
Как сквозь пальцы песок пройдут года
не тревожся ты
Всё равно увижу и тогда
милые черты Знаете эту песню? Комментарий автора: Не-а, не знаю.
юлия
2008-01-18 21:49:23
Немного грустно, но все равно написано очень чисто и мило. Спасибо
Наталья Минаева
2008-04-20 11:42:54
очень глубока душа женщины, как колодец чистой воды
Надежда Дудка
2008-07-07 09:36:52
Спасибо, искренность- такое сокровище сейчас... Успехов и счастья Вам.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
